Записки цецинського самашедшого-7, або Пікантні знайомства «бойового таджицького прапора»

Кожен, хто хоча б раз скуплявся на Калинівському базарі знає просту житейську мудрість: «який товар – така й ціна». Тому навіть найзапекліші бариги не сміють просити за роздовбані таджицькі кеди так, як за якісні кросівки фірми «Адідас».

В житті все так само, як і на «Калинці», довго торгувати непотребом, видаючи його за геніальний витвір, не вдається. Бо шила в мішку не втаїш і правда раніше чи пізніше, але вийде на люди.

Саме так і сталося з головою чернівецької організації «Ніхто, крім нас» Юрієм Ковальцем. Цей персонаж випадково став героєм одних «записок цецинського самашедшого» і розродився праведним гнівом про те, що «дуже дешево», «недолугі та замовні статті», «я ніколи своє обличчя не приховував та діяльність теж». Закликав мене Юрій Миколайович «не лукавити і писати людям правду» і пообіцяв, що «готовий відповісти». Ну що ж, давайте спробуємо…

Побачити наскільки Юрій Ковалець є відданим патріотом України та яким він є господарем своїм словам можна після уважного перегляду його сторінок у соціальних мережах. Якщо комусь нудто перечитувати гнівні дописи про злочинну владу, бравурні похваляння про свою принциповість і не продажність, то просто гляньте на список друзів Юрія Миколайовича. І особливу увагу зверніть на такого собі Станіслава Цибульникова – рака за Зодіаком (народився 19 липня 1975 року), корінного донеччана (живе без клопоту в окупованому Харцизьку), активіста за покликанням (голова організації «Захисник вітчизни» та активіст «Ніхто, крім нас») та яскравого сепаратиста.

Ось його сторінка. До речі, уже підчищена від цікавих фото і просепарських дописів, а тому – з небагатою життєвою історією. Але записи, які позитивно характеризують Юрія Ковальця, все ж доступні. Поки що.

Тож познайомимося із Станіславом Юрійовичем…

Подивимось, яку організацію він очолює…


Глянемо як Стас з трепетом очікував у 2014 році прихід 9 травня…

До речі, пам’ятаєте яку роль зіграли тодішні травневі свята у запуску сепаратистського проекту ДНР/ЛНР? Отож-бо.

Переходимо до знайомства Стаса із Юрчиком…


Бачимо, що по фейсбуку вони друзі. І довідуємося, що і по життю такі добрі друзяки…

Впізнаєте чоловічка, що стоїть у центрі, у добротному камуфляжі та синенькій кепочці? Пане Юрію, то випадково не Ви? Чи то, як колись жартували у Москві, «личность, которая отдельными частями тела похожа на Генпрокурора»?

Має зараз Ковалець гнівно вигукнути: «Знову цей Білик п.., тобто пургу, гонить! Ця фотографія нічого не доводить! Стасик нормальний пацан!».

«Такі да»,–  як каже мій сусід Яков Самуїлович, нічого не доводить окрім зв’язку Ковальця із сепаратистом. «Знову Білик бреше!», – може сказати Ковалець, – «Доказів нема!».

А гляньте-но, Юрію Миколайовичу, посиланнячко на результати змагань із плавання в окупованому Харцизьку, які відбулися 28 лютого цього року. А хто там участь приймав? Хто в трикольорних трусиках з двоголовим орлом показав 54,57 сек. на 50-метрівці вільним стилем? Той таки Стас Цибульников. Не вірите? Дивіться…

А зверніть-но увагу, хто на сусідніх доріжках, хто в складі команди, що пливе у полосатих колорадських купальниках? По-перше, це активісти організації «Защитники Отечества» (не смію навіть питати якого саме «Отєчєства») – Владислав Цибульников, Геннадій Січкарь та Павло Ткачук. По-друге, Максим Клеменчук та Олександр Лисенко із силових структур сепаратистського уряду, а саме із т.зв. «МВС ДНР». І, по-третє, найсмачніша ягідка – Сергій Башкатов із контори із загадковою назвою «ВК-12».

Чому найсмачніша? А покопирсайтеся-но, хто у базах сайту «Миротворець» числиться? Саме так, саме він – Сергій Башкатов із окупованого міста Харцизьк. І, до речі, за красиві очі у бази «Миротворця» не потрапляють. Там місце відвертим сепаратистам, зрадника та злочинцям, а також їхньому оточенню.

Згоден, що від усіх наведених знайомств Юрій Миколайович «відмажеться» запросто, бо ораторського таланту йому не позичати. Але коли поговорити із хлопцями, які з Юрієм Ковальцем до зони АТО їздили, то вони цікаві речі розказують.

Наприклад, про те як мав Юрко звичку кожної поїздки у зону АТО, коли на цілий день, а коли на кілька годин зникати. На запитання, куди ходить, або матом крив, або віджартовувався, що в глибоку розвідку. І лише одного разу, в стані «глубочайшего алкогольного опьянения» похвалився, що корєша старого навідує, буковинських гостинців передає, бо в того, бачте, мати старенька. Звідси виникають три запитання. Перше – а яка частка із тієї допомоги, яку збирає Ковалець від жителів Чернівецької області, насправді доходить до наших вояків? Друге – скільки осідає у кишенях самого Юрія Миколайовича? Третє – скільки він передає за лінію фронту на потреби «стареньких матусь» махрових сепаратистів?

Куди і до кого насправді бігав Ковалець у прифронтовій зоні мали б з’ясовувати не блогери, а компетентні органи. Тому ніяких припущень робити не буду, бо знову Юрій Миколайович брехуном обізве. І на компетентні органи не сподіваюся, бо вони часто такі ж гнилі та червиві як і «справжній таджицький прапор»…

Далі буде… Обов'язково