Записки цецинського самашедшого-3, або Як Україну любити в інтересах пропагандистів із Кремля

Гідра московська тому гідрою називається, що одну голову їй зрубаєш, а натомість кілька нових виростає. А як вогнем припечеш, то конає вона помаленьку, але при цьому все ж шукає, кого на місце втрачених поборників «рускава міра» поставити.

 

Як тільки Росія почала у 2014 році з Україною ворогувати, то активно, наче щось коричневе в ополонці, сплили різні борці за правду і за слов’янське братерство, антифашисти та інші холуї із «п’ятої колони». Обзивали вони себе по-різному. То «Українським вибором» назвуться, то «Молодими регіонами». Але менти, чекісти з прокурорами, налякавшись кари начальницької, швиденько більшості з них пельки позатикали і тим самим путінські щупальця трішки обрубали.

Тому тяжче стало пропагандистам з брехливих московських телеканалів на Буковині працювати. А кісельови із соловйовими план виконувати мають і задачі своїм підлеглим нарізають. Мовляв, снєгірі та розп’яті хлопчики вже проїлися хворим на голову телеглядачам, а тому рейтинги Хутіна Пуйла падають. Давайте живий матеріал про хунту київську. Давайте кадри як хохляцькі морди в фашистському угарі із нормальними людьми розправляються, як жити не дають народу простому по-людськи.

А тут ще й вибори на носі, а тому різних щурів із нірок повилазило вдосталь. От їх і будемо «пользовать для блага рускава отєчєства». Нехай картинку дають про народний гнів і обурення, про те як в хохляндії готові владу на смітник виносити.

Довелося якось попри обласну адміністрації проходити і бачити епічну картину як купка «лічностєй» сумнівного вигляду із ознаками важкого бодуна в осовілих очах вимагає від влади знизити тарифи, не гнобити люд буковинський і бла-бла-бла… Все як в інструкціях московських пропагандистів написано.

Здивувало те, що жодного місцевого політика там не було. Ані юлелюб Мунтян, ані співочий укропчик, ані справедливий студент Бешлей не скористалися шансом владу копнути. Дивно стало і цікаво. Пожертвував своїм обідом і почав поміж тих людей ходити, поговорив з одним-другим. Почув як Петро Кобевко якогось мітингаря питає – «за шо стоїш, брате?», а той ні бе, ні ме сказати не може. Бачу бігає по бордюрах чоловічок цікавий, з говором явно не буковинським, все фоточки і відео робить. Порхав як муха над купою гною, а потім сів до лєксуса з київськими номерами і чекає чогось. Дочекався кінця «акції протесту», підсадив до себе говіркого хлопчину, який через хриплячий мегафон добротним коломийським акцентом владу буковинську хаяв і здиміли хлопці дорогою до дріжзаводу.

Ото тепер сиджу і чекаю, коли «раша тудей» гнівним сюжетом розродиться. А поки відеоматеріали в Москву переганяють, поки там монтують страшний відеоряд, то пощастило поспілкуватися із одним лікарем з обласного військового госпіталю, який цікаві речі вповів.

«Біда в тому, – каже мій товариш, – що серед українців останнім часом розплодилося багато різних «люстраторів-антикорупціонерів», які час від часу мають публіці демонструвати, що недарма такими гучними словами називаються». От і прокатали вони у смітнику під стінами будинку з левами головного лікаря військового госпіталю Манолія Мігайчука.

Але так швидко цю забаву організовували, що московські журналісти з операторами не встигли навіть квитків на потяг «Москва-Софія» купити, щоб на той цирк своїми очима подивитися. Тому і почали виходи шукати на чернівецьких хрунів, щоб відео з події отримати, щоб коментарчик взяти. Такий собі Сергій Баранський із телеканалу «Россия 24» через місцевого комуняку-недобитка Віталія Мельника вийшов на самого Манолія Мігайчука, але той послав цю акулу пера і мікрофону у те місце, звідки він на світ божий виліз. Обламалась «маліна».

Не біда. Будемо інакше шукати. В сусідній Румунії. Тим паче, що там вистачає безпринципних домнулів-журналістів, які за пачку євро і до Чернівців з’їздять, і людей потрібних лагідно попросять про невеличку послугу, і завдання кисельових-соловйових виконають. З радістю і натхненням, бо на зароблені гроші на зворотній дорозі ще й дешевого пійла на кордоні прикупити можна.

Але де і як в Чернівцях знайти тих «потрібних людей»? Простіше простого. Варто лишень уважніше подивитися, хто Україну показово любить, кричить голосно «зрада» і про власну кишеню при цьому не забуває. Під такі вимоги ідеально підійшов такий собі Юрій Ковалець.

Коли хто не знає, то цей прапорщик, якого не визнає ані бойове братство афганців (бо під Кандагаром не служив, а охороняв таджицько-афганський кордон від несанкціонованих переходів овечих отар), ані київські керівники організації «Ніхто, крім нас», намагається вдавати із себе останній оплот справедливості на Буковині. А тому лізе всюди без шматка дустового мила – і бореться із контрабандистами (про людське око, бо насправді давно ними прикормлений), і лісникам життя не дає (знову фейково, бо з кожного «лівого» лісовозу 50 баксів має), і з Фищука кров п’є (поки його друзяка Ігор Жижиян під цю справу гривнями ділиться), і куплені за людські гроші машини в зону АТО передає (не забуваючи кількадесят тисяч «на чай» собі лишити).

Тому заробити сотню-другу євро за одну розмову з румунськими правдошукачами, то справа неважка. І хоч гроші невеликі, але копійка рубль береже. Буде що в стрінги танцівницям запхати, коли у «Сорбонні» з побратимами-жижиянами за Україну вболіватиме за бокалом баварського пива із вологодською воблою. Гостів з Бухареста чекали, в Порубному їх в по-чоловічому скупо в щічки цьомкали, до Чернівців з ескортом супроводжували, досягненнями хвалилися, все «по-бистрому порєшать» обіцяли. Але на нормально прийняти румунів поскупилися, бо нагодували шаурмою в генделику біля стадіону «Буковина». Гості трохи дивувалися, трохи фиркали, але Юрко Ковалець по їхньому балакати «ну штіу», тому обійшлося без міжнародного скандалу.

Тим паче, що і самим румунам скандалити було не з руки, бо дуже в делікатній справі приїхали, «палитися» на мєлочах як Штірціл в анекдоті не хотіли. Та й  замовники з Луб’янки-Останкіно строго заборонили галас здіймати. Попередили, що матеріал з якими доведеться працювати, себто Юрко такий собі, специфічний. Як Україну любити, то з широко розкритими кишенями, а як ворогу допомагати, то гроша ламаного не переплатить з тої кишені.

Вийшло всьо як в дешевих детективах Корєцкого про бандітів (до речі, настільні книги Юрка та його найближчих друзяк) пишуть – «шито-крито, на мазі і в масть». Ковалець з пацанчиками погнали по кабакам відпочивати після важкого трудового будня, румуни рвонули до Бухаресту відео з коментарями передавати, а московські геббельси здихнули полегшено – буде нова фішка про хунту, а отже будуть нові премії за файну роботу.

І лиш Україна лишилася біля розбитого корита від цієї оборудки. Бо думала, що є патріоти, які за неї піклуються і її люблять. А виявилося, що люблять такі патріоти як Юрій Ковалець Україну не тільки своєрідно, але й задешево. А піклуються не за неї, а за те, аби в череві гармонійно переварювалося баварське пиво із вологодською воблою.

Отака-то, фігня малята. Хто так може? Хто так вміє? Та ж ніхто крім них – дешевих понтовиків та бариг із чернівецького «Ніхто, крім нас» на чолі із «бойовим» прапорщиком, палким патріотом України Юрієм Миколайовичем Ковальцем.

Далі буде…

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте